Маленькі породи собак останнім часом набули великої популярності. Насамперед тому, що у неспокійні часи у суспільстві людська психіка нездатна пристосуватися до змін свого життя. У пошуку «антидепресантів» маленька собачка – найкращий вибір. Тому не дивно, що вже давно в країнах Євросоюзу та Британії лікарі радили придбати маленького друга особам, що потребували заспокоєння, прагнули досягнути рівноваги.
Для класифікації малих порід враховують їх ріст та вагу:
- Малі породи – до 10 кг та зростом до 45 см.
- Карликові – до 5 кг та 35 см.
- Тої – до 2 кг та 25 см.
До найбільш розповсюджених порід можна віднести: той-тер’єр, померанський шпіц, йоркширський тер’єр, мопс, карліковий та той-пудель, цверг-шнауцер, ши-тцу, мальтійська болонка, бішон, чіхуахуа, такса, карліковий пінчер, тощо.
При догляді за такими собачками слід враховувати їх надзвичайну рухливість та активність. Ці породи завжди під ногами, тому слід ретельно стежити, щоб не нанести малому травму. У деяких власників міні собачки живуть без прогулянок на вулиці, тобто з дитинства їх слід привчати до пелюшок або імпровізованого туалету. Але тим не менш відсутність прогулянок не виключає їх активності. Тому слід приділяти більше уваги активним іграм та розвагам в домашніх умовах.
Для кожної мініатюрної породи, як і для інших порід, властиві деякі анатомічні та фізіологічні ньюанси. Наприклад, той-тер’єри досить схильні до травмування кінцівок, тому слід обмежити стрибки з висоти, складні «кульбіти». Мопси та такси мають генетичну схильність до нестабільності зв’язкового апарату хребта. Це слід мати на увазі при тренуваннях, вибору нашийника та повідка. Таксам в якості моціону добре підходить плавання. Ши-тцу мають брахіцефалічну будову голови та щелеп, що слід знати власнику при прогулянках в умовах спеки та при гігієні ротової порожнини.
Особливої уваги заслуговує шерсть собак малих порід. Серед них зустрічаються як короткошесті (тер’єри), курчаві (пуделі) та вихованці за типом шерсті «волосся» (ши-тцу). Привчати до гігієни шкіри та шерсті слід з малого віку. Наприклад, чихуахуа схильні до пересушування шкірних покривів, мопси – до грибкових інфекцій внаслідок множинних складочок, пуделі – до запалення вух, а йорки – до утворення ковтунів. Оберіть досвідченого грумера, який підбере правильні гігієнічні та профілактичні засоби.
Годування «мініків» повинне бути:
- збалансованим та відповідати віку;
- поживним, але в невеликих порціях;
- дрібним (2-4 рази на добу в залежності від породи та вгодованності);
- дієтичним (з підвищенним вмістом хондропротекторів для хондродистрофоїдних порід – мопс, такса, той-пудель);
- низькокалорійним (для порід, схильних до ожиріння, та стерилізованих);
- з особливою формою та структурою гранули (особливості будови щелеп у грифонів та ши-тцу);
- удосконаленим (з підвищенним вмістом Омега-3 жирних кислот, бетаїну, жиророзчинних вітамінів для довгошерстних виставкових собак).
В жодному разі не можна перегодовувати собак малих порід, даючи, наприклад, одну велику порцію на день. Краще поділити на 2-4 прийоми.
Слід також мати на увазі, що деякі «тендітні» йорки, мальтійські болонки та той-тер’єри мають генетичну схильність до панкреатиту – запалення підшлункової залози. З цією метою ветеринари радять застосовувати в якості профілактики корми зі зниженим відсотком жиру та рослинних волокон.
Не обирайте в якості «смаколиків та зубочисток» кістки, великі суглоби, жили або необроблені субпродукти. Для цього є спеціальні «погризушки». Зуби собак малих порід, на відміну від великих, мають тенденцію до швидкого утворення зубного каменю та випадіння. Дбайте про гігієну ротової порожнини вже після зміни зубів на постійні (після 6-7-місячного віку).
І головне! Собачки малих порід – це не іграшка, це – жива та дуже тендітна істота, яка за розумовими здібностями не чим не поступається великим псам. Дбати про неї треба дуже уважно: відвідуйте ветеринара кожні півроку, підбирайте збалансований тип годування, займайтеся з вихованцем спортом, плаванням, аджиліті, дресируйте та навчайте улюбленця. Вважається, що чим менша порода, тим вона має більш тривалий термін життя. Але якість цього життя залежить лише від власника та його ставлення до здоров’я вихованця.
